Гострі ускладнення: діабетичний кетоацидоз (ДКА)

Виникає, коли організму критично бракує інсуліну і він починає розщеплювати жири на енергію, утворюючи кислотні кетонові тіла, що накопичуються в крові. Найчастіше трапляється при діабеті 1 типу, хоча можливий і при 2 типі. Тригерами можуть бути інфекція, пропущена чи неправильна доза інсуліну, інсульт, прийом стероїдів. Симптоми: нудота, блювання, біль у животі, глибоке важке дихання, фруктовий запах з рота, в тяжких випадках — сплутаність свідомості чи кома. Частота цього ускладнення суттєво різниться між країнами; за сучасного лікування летальність оцінюють у діапазоні менш ніж 1–5%.

Гіперосмолярний гіперглікемічний стан

Важка гіперглікемія з вираженим зневодненням, зазвичай без вираженого кетоацидозу. На відміну від ДКА, розвивається поступово — впродовж днів чи тижнів. Найчастіше пов'язаний із діабетом 2 типу. Симптоми: виражена спрага, сечовипускання, слабкість, а надалі — сплутаність свідомості, порушення зору, зниження артеріального тиску. Летальність за цього стану оцінюють вище, ніж при типовому ДКА — орієнтовно близько 15%.

Гіпоглікемія (надмірне зниження цукру)

Зазвичай визначається як рівень глюкози нижче 3,9 ммоль/л (70 мг/дл); умовною нормою вважають діапазон приблизно 3,9–6,1 ммоль/л. Помітні симптоми часто з'являються лише за подальшого зниження, приблизно від 3,0 ммоль/л (55 мг/дл). Симптоми поділяють на дві групи: "вегетативні" (прискорене серцебиття, пітливість, тремор, тривожність, голод) та "нейроглікопенічні" (сплутаність свідомості, розмите бачення, утруднена мова, судоми, втрата свідомості). У людей із діабетом причиною зазвичай є інсулін чи певні цукрознижувальні препарати, особливо якщо доза не узгоджена з прийомом їжі, пропущено прийом їжі, було надмірне фізичне навантаження чи вжито алкоголь.

Хронічне ускладнення: діабетична ретинопатія (очі)

Ураження судин сітківки внаслідок тривалої гіперглікемії — одна з провідних причин втрати зору серед працездатного населення (20–64 роки) у розвинених країнах. На ранніх стадіях зазвичай протікає безсимптомно. За оцінками, певний ступінь ретинопатії розвивається приблизно у 35% людей із діабетом; серед людей із діабетом 1 типу — приблизно у 25% через 5 років після діагностики і до 80% через 15 років. Сучасне лікування здатне запобігти важкій втраті зору приблизно у 90% випадків.

Хронічне ускладнення: діабетична нефропатія (нирки)

Хронічне зниження функції нирок — одна з провідних причин хронічної хвороби нирок і термінальної ниркової недостатності у світі. Зазвичай прогресує поступово, роками: від невеликої кількості білка в сечі (мікроальбумінурія) до вираженої протеїнурії й, зрештою, до потреби в діалізі чи трансплантації. Ранні стадії, як правило, безсимптомні; пізніші симптоми (часто через 5–10 років) — набряки, втома, головний біль, нудота, свербіж шкіри. За різними оцінками, ускладнення нирок розвивається приблизно у 25–33% людей із діабетом.

Хронічне ускладнення: діабетична нейропатія (нерви)

Ураження нервів, пов'язане з пошкодженням дрібних судин, що їх живлять. Найпоширеніший варіант — периферична (сенсомоторна) полінейропатія, що уражає насамперед довші нерви (стопи, ноги), викликаючи оніміння, поколювання, пекучий біль. Автономна нейропатія може впливати на серце, травлення, сечовий міхур, статеву функцію. За оцінками, периферична нейропатія уражає близько 30% людей із діабетом (глобально — орієнтовно 132 мільйони людей). Втрата чутливості робить травми й виразки стоп непомітними, і це ускладнення причетне, за оцінками, до 50–75% нетравматичних ампутацій нижніх кінцівок.

Серцево-судинні хвороби та інші наслідки

Діабет приблизно вдвічі підвищує загальний ризик серцево-судинних хвороб; близько 75% смертей серед людей із діабетом пов'язують саме з ішемічною хворобою серця. Діабет також асоціюють із підвищеним ризиком інсульту та ураження периферичних артерій (що також сприяє порушенню кровообігу й ризику ампутації). Серед інших асоційованих станів, які згадує медична література: погіршення слуху, жовчнокам'яна хвороба, зниження когнітивних функцій і деменція, катаракта та глаукома.

Ця стаття описує ускладнення в загальному, ознайомчому форматі. Оцінити індивідуальний ризик і призначити скринінг ускладнень може лише лікар.