Види інсуліну: швидкий, короткий, середній, тривалий і змішаний

Усі види інсуліну умовно поділяють за двома ролями: болюсний (прандіальний) — вводиться до їжі, щоб компенсувати підйом глюкози після прийому їжі, та базальний — підтримує фоновий рівень інсуліну між прийомами їжі та вночі. На практиці схему лікування зазвичай складають із поєднання кількох видів — це визначає лікар індивідуально.

Інсулін швидкої дії (ультракороткий)

Починає діяти найшвидше — приблизно за 5–15 хвилин після ін'єкції, з піком дії орієнтовно через 1–2 години і загальною тривалістю дії близько 3–4 годин. У медичній літературі його описують як болюсну дозу, яку вводять безпосередньо перед їжею (за 15–30 хвилин або з першим шматком їжі), щоб компенсувати очікуваний стрибок глюкози. До прикладів належать інсулін аспарт, лізпро та глюлізин (наведено як міжнародні непатентовані назви, для ознайомлення).

Інсулін короткої дії ("простий", Regular)

Починає діяти повільніше за ультракороткий — приблизно через 30 хвилин, з піком дії через 2–4 години і тривалістю дії 5–8 годин. Через повільніший початок дії його зазвичай вводять приблизно за 30 хвилин до їжі. Це один із найстаріших видів інсуліну, відомий як "простий" або Regular-інсулін.

Інсулін середньої тривалості дії (NPH)

Найпоширеніший представник — NPH-інсулін (нейтральний протамін Хагедорна). Починає діяти через 1–3 години, досягає піку через 4–6 годин після введення і триває 16–24 години. Літературні джерела зазначають, що введена на ніч доза NPH здатна "закрити" пік дії саме на ранок — це пов'язують із природною тенденцією глюкози підвищуватися перед пробудженням (так званий "феномен світанку").

Інсулін тривалої дії — базальний ("нічний")

Розроблений для рівномірного, без вираженого піку, фонового 24-годинного покриття. Починає діяти через 1–2 години і діє приблизно 24 години. До прикладів належать інсулін гларгін та інсулін детемір. Оскільки такий інсулін найчастіше вводять один раз на добу, у побуті його нерідко називають "нічним" — хоча формально він забезпечує базальний рівень цілодобово, а не лише вночі. За оцінками, приблизно половина добової потреби людини в інсуліні припадає саме на базальний інсулін.

Окрему підгрупу становлять інсуліни наддовгої дії — наприклад, гларгін U300 та деглудек: вони діють понад 24 години (деглудек — за деякими даними, до 42 годин), що дає більше гнучкості у виборі часу ін'єкції. У розробці також перебувають інсуліни для введення раз на тиждень.

Змішані (комбіновані) інсуліни

Це готові суміші з фіксованим співвідношенням двох видів інсуліну — наприклад, суміш 70/30 (70% інсуліну середньої тривалості дії й 30% швидкої чи короткої дії). Такий препарат одразу забезпечує і базальне, і болюсне покриття в одній ін'єкції, що зменшує кількість уколів на день, хоча й дає менше гнучкості в підборі дози кожного компонента окремо.

Сучасні інсуліни

Крім класичних аналогів, описаних вище, фармакологія інсуліну продовжує розвиватися. Кілька напрямів, які зʼявились чи набули поширення останніми роками:

• Біосиміляри — інсуліни, структурно й терапевтично еквівалентні оригінальному препарату, які виходять на ринок після завершення патентного захисту оригінатора. Вони не відрізняються ефективністю чи безпекою, але посилюють конкуренцію і роблять інсулінотерапію доступнішою.
• Концентровані інсуліни (U-200, U-300, U-500) — містять у 2–5 разів більше одиниць в 1 мл, ніж стандартний U-100. Це дозволяє вводити високу дозу в меншому обʼємі рідини — зручно для людей зі значною інсулінорезистентністю.
• Інсулін ікодек — перший базальний інсулін для ін'єкції раз на тиждень замість щоденної. Він міцно, але оборотно зв'язується з альбуміном крові, що формує своєрідне "депо" й забезпечує рівномірне вивільнення протягом усього тижня. Наразі застосовується для дорослих із діабетом 2 типу.
• "Розумні" шприц-ручки — фіксують час і розмір кожної дози та передають ці дані в застосунок на смартфоні. Це допомагає не пропускати ін'єкції та ділитися журналом введень із лікарем під час консультації.
• Інгаляційний інсулін — форма інсуліну надшвидкої дії, яку вдихають перед їжею замість ін'єкції болюсного інсуліну. Використовується обмежено і має протипоказання, зокрема при хронічних захворюваннях легень.

Голки для інсулінових шприц-ручок

Голку для шприц-ручки підбирають за двома параметрами — довжиною (переважно 4–12 мм) і товщиною, яку позначають калібром (gauge): що більше число, то тонша голка. Найпоширеніші сучасні голки мають калібр 29–34G.

• Коротші й тонші голки (4–5 мм) сучасні клінічні рекомендації вважають достатніми для більшості дорослих незалежно від маси тіла — вони так само ефективно доставляють інсулін під шкіру, знижуючи ризик випадкового потрапляння в м'яз.
• При ін'єкції короткою голкою шкіру зазвичай не збирають у складку і вводять голку під кутом 90°; дітям та людям із дуже малою масою тіла лікар може порадити інакше.
• Голки для шприц-ручок призначені для одноразового використання — виробники й лікарі рекомендують міняти голку перед кожною ін'єкцією, оскільки повторне використання притупляє вістря (болючіші уколи) і підвищує ризик мікротравм чи інфікування.
• Існують захисні голки (safety pen needles) з механізмом, що ховає вістря одразу після ін'єкції, — це знижує ризик випадкового уколу для самої людини або того, хто допомагає з ін'єкціями.
• Місця ін'єкцій варто чергувати (живіт, стегно, плече, сідниця) — це запобігає ліподистрофії (ущільненням під шкірою), яка з часом погіршує всмоктування інсуліну.

Порівняльна таблиця

Значення наведені як орієнтовні діапазони, поширені в медичній літературі — фактичний профіль дії може відрізнятися залежно від конкретного препарату, дози, місця ін'єкції та індивідуальних особливостей організму. Дозу інсуліну часто коригують за результатами самоконтролю глюкози — докладніше про прилади для цього читайте на сторінці "Глюкометри".